Ні дощ, ні поле бою

Га, ти можеш повірити, що вони всунули мене в цю форму? Я поштар, а не солдат!

Все, що я хотів, — це доставляти пошту, а не марширувати з рушницею.

Тепер я заплутався в цій військовій нісенітниці, і мої маршрути переплутані. Я геть заблукав тут!

Дивись, у мене тут останній лист, який я маю доставити на північ, але якщо я повернуся, я ніколи не зможу піти.

Думаєш, ти можеш допомогти старому поштареві й віднести ці листи отримувачу на форпост на південь звідси?

Можливо, тоді я зможу повернутися до своєї справжньої роботи й залишити цю армійську справу позаду.

Як і слід було очікувати. На когось покластися в наші дні неможливо.

Добре, залишайте старого чоловіка робити все самому.

Як хочеш. Ті діти чекатимуть довго.

Ах, нарешті хтось надійний.

До речі, якщо Родді запитає про мене, скажіть тому придуркові, що я помер.

Якщо ні, я зіпсую тобі життя. Хочеш побачити, що станеться, коли перестанеш отримувати рахунки?

Я спалю кожен паспорт, який ти коли-небудь замовиш.

Гей, ти там! Що це в тебе?

Мій табель!! Ось навіщо ми сюди прийшли!!

Дай його сюди, подивимося...

Одиниця? Ти, чорт забирай, жартуєш?!

Цей учитель зовсім несправедливий!

Ох, це жах.

Дякую, що приніс це, мабуть.

О, а що це таке? Лист для Прітчарда?

«Любий Прітчарде, це мама. Будь ласка, повертайся додому». Бла-бла-бла, ва-ва-ва.

Ми нікуди не підемо! Вбивати людей — це весело.

Ось, візьми це. Може, це тобі стане в пригоді.